Стівен Кінґ нервово палить на балконі або Там, де зникають дороги…
Під час однієї з оглядових практик ми з Оксаною Юріївною так побудували маршрут, що з Одеси мали потрапити в Кам’янець-Подільський. Наш водій Василь Миколайович (дядя Вася) береже свій автобус як зіницю ока, тому їздить лише хорошими дорогами. Його маршрут пролягав через Умань та Вінницю. Ми ж по карті намалювали значно коротший маршрут через Балту і Могилів-Подільський та змогли переконати дядю Васю поїхати саме так(. Нас супроводжували мальовничі краєвиди та дещо закинуті, але цим і чудові, села з хатами мазанками. І от, коли до Балти залишалося зо два десятки кілометрів, асфальт почав зникати і перетворюватися у бруківку, далі пішла ґрунтовка, яка в центрі одного з сіл просто зникла… Ні далі поїхати, ні розвернутися («Острів Дума», «Зона покриття», «Туман» та інші твори С.Кінґа, де змальовуються дороги – відпочивають!). Ми були змушені декілька кілометрів задкувати, щоб мати змогу розвернутися. Паралельно до зникнення дороги, ми з Василем Миколайовичем поступово замовкали. Єдиним «комутатором» між нами у найближчі два дні залишалася Малиновська. Потім ми говорили: «Ми ж не сварилися. Ми просто мовчали)».
Звісно, ще трохи поблукавши, якось дісталися до Балти, але було не до визначних місць. Як виявилося, це був практично початок;) Далі ми ще раз заблукали і майже заїхали в Молдову (краще б ми це зробили)))). Ну а потім була (лише на карті!) дорога на Чечельник і Крижопіль…
Від праведного гніву дяді Васі і передчасного повернення в Київ нас врятував лише відмінний готель у Могилів-Подільському.
Балта вчить пам’ятати народну мудрість: «Хто прямує, той вдома не ночує») і тоді можна буде ПОБАЧИТИ місто, в яке Ви їдете)
P.S.: А цікавинки в Балті, як виявилося пізніше, є! Поселення (Палієве, Юзефґрад, Єленськ) на лівому березі Кодими виникає у XV-XVІ ст. і у різні періоди власної історії було володінням Любомирських в Речі Посполитій, важливим стратегічним і торговельним пунктом Ханської України, Брацлавського воєводства, Волощини тощо. У XVІІІ ст. на правому березі виникає турецька фортеця Балта (як і у випадку з Балатоном, за однією з версій назва теж походить від заболоченої місцевості; за іншою – від роду сокири (барти), що була на озброєнні у турків). У 1797 р Балта та Єленськ були об’єднанні (чим не історія Буди і Пешту;) ). То ж мозаїка народів і культур тут зібралася ще та: українці, молдавани, євреї, поляки, турки, татари, вірмени, старообрядці; у 20-х роках ХХ ст. додалися понад 3 тисячі завезених переселенців з Поволжя та Кубані… У тих же 20-х роках Балта була столицею Молдавської АР у складі України.
Серед цікавинок міста: палац Любомирських (корпус педагогічного училища), костел Св.Станіслава, Свято-Успенський собор, старообрядські церкви району «Кацапщина», Свято-Покровський Феодосіївський Балтський чоловічий монастир (відновлюється), будівля лікарні, церква Св.Миколи з могилою Феодосія Левицького (мощі святого перенесено в монастир), залишки забудови старого містечка, старовинне єврейське кладовище…
Будете в Балті, побачте за мене її пам’ятки і перевірте якість доріг;)