Той, що навпроти Барі.
)- Ти куди це збираєшся? – В Барнаул. – Ну чого замовк, на якій вулиці цей бар?
)Заходить чоловік до бару: — Мені, будь-ласка, чівіпзднеркильмаскішбрунґальдмерк з лимоном! Бармен: — Чівіпзднеркильмаскішбрунґальдмерк з чим?
)Бар. Напівморок. Тихо працює телевізор. Йде реклама жіночих прокладок: — Це єдині прокладки, які дихають. Чоловік, ледь-ледь відриваючись від склянки: — Господи, чим же вони дихають то, бідолашні…
У світі мільйони барів, десятки з них є географічними назвами України, Франції, Румунії, Китаї, Ірані, Угорщині… Далі мова піде про Бар в Чорногорії. Але не той, що нині є важливим курортом і найбільшим портом країни на узбережжі Адріатики, а про Старий Бар, що лежить за декілька кілометрів від нього.
Старий Бар відомий ще з античних часів як Антібарум, Антібареос, Антіваріс, що дає можливість трактувати його назву «як той, що лежить навпроти Барі». Тисячолітня історія та взаємовплив різних народів і культур зумовили різноманітність архітектурних стилів: на цьому невеличкому клаптику землі, в оточенні потужних мурів була присутня візантійська, романська, готична і мусульманська стилістика. У всі часи, навіть мусульманського панування, місто відзначалося віротерпимістю. Місцеві церкви мали два вівтарі: православний та католицький. Цей традиційний симбіоз і нині можна побачити в церкві Св.Текли неподалік від сусіднього Сутоморе. У ХІІ ст. в місті було створено «Літопис попа Дуклянина», який вважається одним з найдавніших творів про історію слов’ян.
До наших днів місто дійшло в руїнах. Спочатку у 80-х роках ХІХ ст. воно постраждало від вибухів на складах динаміту, а у 1979 році – землетрус завдав остаточних руйнацій. То ж від Старого Бару залишилися лише потужні середньовічні фортечні мури і ворота, турецький акведук, руїни цитаделі, кафедрального собору Св.Георгія, церков Св.Катерини, Св.Миколи, Св.Венеранди, адміністративних та жилих приміщень тощо. У 90-х роках була відреставрована Годинникова вежа, окремі будівлі та декілька капличок. Поблизу мурів знаходиться мечеть ХVII ст. з гробницею Дервіш-Хачана (майже третина місцевих мешканців – мусульмани).
Руїни Старого Бару ніби амфітеатром оточені гірськими хребтами. Чорногорія взагалі вражає своїми гірськими краєвидами. Однак її гори аж ніяк не чорні; вони білі, сірі, зелені, але не чорні. Та й назва країни походить не від гір, а від дійсно чорних (темних) лісів, які раніше, та й в окремих місцях нині, вкривають країну. Міжнародна назва походить від італійського Монтенеґро, і як бачимо, невірно передає чорногорське Црна Ґора.
За межами мурів Старого Бару нині існує невеличке містечко із затишними кав’ярнями, де можна насолодитися не лише ароматом кави чи смаком чорногорського вина, а й на повні груди надихатися місцевим повітрям. Воно дійсно неповторне, не лише тому, що поєднує море і гори, а й тому, що Бар просто потопає в оливкових гаях. Згідно місцевих звичаїв, юнак не міг одружитися доти, доки не посадить 10 оливкових дерев! Однією з цікавинок міста є найстаріша олива країни, вік якої понад 2000 років. Діаметр її вже декількох стовбурів перевищує 10 метрів. Найкращим сувеніром є пляшка духмяної місцевої олії. На жаль, Чорногорія – це яскравий приклад того, як розвиток туризму «капостить» і перетворює на лінивців) місцевих жителів, але про це пізніше. В контексті олії, варто просто переконатися, що вона дійсно місцева, а не албанська або грецька.
На відміну від Старого, у Новому Барі життя вирує. Він є центром Барської Рив’єри з численними пляжами, готелями, ресторанами і нічними клубами. Серед визначних пам’яток міста можна відзначити палац короля Ніколи (саме він заснував місто і назвав його «перлиною своєї корони»), в якому знаходиться краєзнавчий музей, та новозбудований собор Св.Іоана Володимира.
Їдучи до Бару, варто пам’ятати, що це одне з найбільш сонячних міст Європи: 270 сонячних днів на рік. Навіть, якщо Ви плануєте лише погуляти руїнами Старого Бару, не забудьте крем від засмаги), я забув(…
Старий Бар вчить не ПОСПІШАТИ)