Бердянськ.
Поєднати несумісне або діти лейтенанта Шмідта у вишиванках.
Бердянськ нас зустрів величезним супермаркетом ще в ті часи, коли навіть не всі обласні центри мали подібні заклади. І здавалось би, ось воно – ми приїхали в сучасне місто, яке справді є курортною столицею Азовського моря. Офіційний статус курорту державного значення Бердянськ отримав ще у 2005 році. Місто володіє низкою чинників, що ще з початку ХХ ст. означили його курортну спеціалізацію: окрім сприятливих кліматичних умов, теплого моря (до того ж, у воді Азовського моря присутні 92 корисні елементи таблиці Менделєєва – найвищий показник серед морів світу) і піщаних пляжів (лише унікальна Бердянська коса – це практично 23 км майже суцільного пляжу лише в один бік) варто згадати цінні родовища лікувальних грязей солоних озер (у деяких з них солоність наближається до показника Мертвого моря!). Численні санаторно-курортні заклади спеціалізуються на проблемах опорно-рухового апарату, нервової системи, органів дихання, гінекології.
Але Бердянськ це місто яке поєднує бажання жити краще і заскорузлість світогляду, який тягне донизу. 3 одного боку, за останні роки з’явилася низка хороших готелів та приватних садиб високого ґатунку; облаштовано набережну; зорганізовано декілька фестивалів; побудовано аквапарк та інші розважальні комплекси. Відсутність історико-культурних пам’яток місто вдало компенсує встановленням цікавих скульптур: рибалці, сантехніку, «Бичку-рятувальнику», «Збирачам ракушок», «Дітям лейтенанта Шмідта», «Жабі» тощо. З іншого, щоби бути курортом, потрібно:
— щоб у закладах громадського харчування була приємна атмосфера (склалося таке враження, що місто захопив російський шансон) і уважний персонал;
— щоб такий різновид закладів розміщення як туристичні бази радянського зразка просто зник як вид, а окремі санаторно-курортні заклади нарешті зробили ремонти;
— щоб чистим і охайним було все місто, а не лише набережна та центр;
— щоб головна принада міста – пляжі – теж були чистими і щоб замість туалету не потрібно було використовувати найближчі чагарники або море!
Звісно, дивує, чому місто так не хоче сприймати своєї козацько-української частини історії і так вперто всюди підкреслює колоніальне минуле. Наприклад, акцентуюючи роль у цьому процесі російського намісника краю графа Воронцова, всюди датою заснування міста називають 1827 р. Але ж місто виникло на місці вже існуючого рибальського поселення, яке було засноване ще у 1673 р. запорізькими та азовськими козаками. Усі поселення в усьому світі намагаються віднайти факти, які підтверджують більш давні сторінки їх історії, а у Бердянську відмовляються від 154 років реальної історії!? Так само мешканці Бердянська воліють не говорити про те, що велич і потенціал міста у ХІХ ст. були створені інвесторами-німцями, італійцями, бельґійцями, австрійцями, французами… (от звідки варто залучати кошти й нині, а не відмивати гроші російських бандитів та екс-регіоналів, ще більше прив’язуючи себе до великого північного болота) та не згадувати Голодомор (хоч той же пам’ятник «Бичку-рятувальнику» символізує саме жахливі роки голодоморів, коли єдине спасіння від смерті уособлювала саме ця маленька рибка). Містяни все ще живуть міфами про «Велику вітчизняну війну» і бандерівців, а не реальними подіями Другої світової, і навіть після російської агресії, як свідчать інформаційні джерела, звинувачують у всьому Майдан і київську владу. Звісно, що такий стан речей – це не лише вина мешканців Бердянська, а й держави Україна, яка за роки незалежності так і не захотіла зачистити свій простір від адептів «Русково міра». Проте, не все так погано, якщо на вулицях міста з’являються подібні плакати)))) (див. фото).
Бердянськ дає надію на оздоровлення МОРАЛЬНЕ і фізичне).