Білгород-Дністровський
Найбільша фортеця в найстарішому місті України або чому б не заробити на бізнесменах.
Хто тільки не володів і як тільки не називав Білгород-Дністровський за понад 2500 років існування міста. У цій когорті років було місце радощам і болям, звитягам і поразкам, святам і трагедіям, правді і брехні… Однією з маленьких) «неправд» є історія про заснування Тіри еллінами з Мілету. Елліни заснували місто змій – Офіусу на острові, який свого часу зник у результаті підйому води. А Тіра виникла на березі Дністра трішки згодом завдяки скіфам. Ці міста доволі швидко злилися в одне, як і місцеві скіфи та елліни, утворивши скіфоеллінів…
А далі містом у різні часи володіли або складали у ньому більшість фінікійці, сармати, даки, римляни, готи, гуни, болгари, тиверці, уличі, угри, печеніги, половці, татари, ґенуезці, литовці, молдавани, ногайці, турки, румуни, росіяни, гагаузи, німці, українці. Ці зміни часто були трагічними: кримські татари виселили з міста буджацьких татар; румуни виселили українців, евреїв, циган; радянська влада зачистила місто від німців, молдаван і румунів і в стінах фортеці знищила сотні тих, хто не поділяв її поглядів…
Разом із завойовниками калейдоскопом змінювалися назви міста: Офіуса, Тіра, Відава, Алба-Юлія(пригадуєте нинішню румунську Алба-Юлію), Туріс, Білгород, Левкополь, Ак-Ліба, різні;) Кастро в період ґенуезців, Асперон, Четатя-Албе, Феґер-Вар, Ак-Керман, Акджа… Мабуть, жодне українське місто не має стільки історичних назв. Проте у їх різноманітті багатьма мовами домінує спільний прикметник – білий. Саме він визначив і сучасну назву міста після його включення до складу України.
Жоден епізод існування фортеці або міста не має бути викинутий на догоду комусь і Україна у цьому контексті має величезний бонус. Варто нарешті відмовитися від часто брехливого російськоцентричного погляду на історію фортеці, міста і Причорномор’я загалом. Немає чорного і білого, є все різноманіття барв, які зібрані в одній точці з іменем білгород-дністровська фортеця. Головне – це не дати зникнути назавжди цій унікальній пам’ятці.
Важко зазначити дату, коли був закладений фундамент фортеці. Достеменно відомо лише дата останньої її розбудови – 1482 рік. Загальна довжина мурів з 26-ма вежами сягнула 2,5 км, висота стін та веж – до 15 м, а їх товщина – до 5 м. Фортецю оточував рів завширшки 14 і завглибшки 21 (нині – до 14) м. Кінець фортеці прийшов разом з Російською імперією: місцевим було дозволено розбирати фортецю на будівельні матеріали. Лише майстерність древніх зодчих вберегла мури від діянь невдячних нащадків. Однак руйнація, запущена у ХІХ ст., триває і до нині… Грошей зовні на підтримку катма, як і розуму у місцевих чинуш, адже при вдалому управлінні фортеця сама б заробила і на себе, і на місто. А поки що на ній заробляють лише окремі «ділки» (не останнє місце серед них займають «винні льохи» для «лохів»). Чому так, тому, що часто вони продають вино, у якому нічого від вина й немає, окрім що градусів.) та продавці пива-сувенірів; час-від-часу тут проводяться лицарські бої та етнофестивалі. А ще в останні роки з’явився дивний проект реконструкції фортеці «а-ля-Рускій-мір»: його суть зводиться до того, що на фундаменті зруйнованої мечеті має з’явитися черговий рупор Ґундєєва у вигляді храму РПЦ. Поки що місцевій громаді вдається блокувати цей проект. Що буде далі — ?
Цікава і унікальна пам’ятка України поки що не може похизуватися натовпами туристів. Хотілось би, щоб це було дійсно поки що… Але і в певній провінційності також варто знаходити плюси. Поки ще можна вловити моменти і побути з фортецею на самоті. І саме в такі моменти пригадати рядки славетного поляка Адама Міцкевича:
Вже морок падає. Ні шляху, ні кургана…
Шукаю провідних зірок у вишині.
Он хмарка блиснула, он золоті вогні:
То світиться Дністро, то лампа Аккермана.

Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі,
Що й сокіл би не взрів,— лиш чути, де курличе.
Чутно й метелика, що тріпається в млі,

I вужа, що повзе зіллями таємниче…
Я так напружив слух, що вчув би в цій землі
I голос із Литви. Вперед! Ніхто не кличе.
Обов’язково здійсніть прогулянку на човні по лиману: саме з води відкриваються найбільш величні види фортеці.
Цікавинками Білгород-Дністровського можна також назвати руїни древньої Тіри, Грецьку та Вірменську церкви, Скіфську могилу, синагогу, будинок Земської управи (її головою свого часу був вбивця Распутіна – В.Пуришкевич). Для прихильників спорту місто нерозривно пов’язане з іменем Василя Ломаченка.
А ще Білгород-Дністровський мав би бути об’єктом паломництва №1 (підземна церква імені святого з цілющим джерелом і купелями) для всіх бізнесменів, адже саме тут жив і помер Іоанн Сучавський – покровитель торгівлі.
Білгород-Дністровський вчить сприймати світ багатокольорово).