Біробіджан
«Мамо, де це?» або російський Ізраїль без євреїв. Такі да!
«І шо вам разказать пра Бірабіджан?». Тривалий час це місто залишалося «білою плямою» і для мене. До того моменту, аж поки після 3 курсу навчання в університеті ми на чолі з О.Бейдиком не вирушили в оглядову практику просторами «однієї шостої» суші (залізна завіса в 90-х хоч і похитнулася, але виїхати за її межі було практично неможливо, то ж і каталися ми замість парижів, віднів та римів – якутіями, самаркандами і тамбовами;)). В конкретному випадку ми прямували до Владивостока. Скільки кілометрів ми проїхали до Біробіджану – не знаю;, але це була десь 7-ма доба нашої дороги (не враховуючи кількаденної зупинки на Байкалі). Можливо і надалі Біробіджан залишився б для мене «білою плямою» як і десятки станцій та полустанків на шляху потягу №1 Москва-Владивосток, як би не одне але. Цим але стала назва міста на вокзалі не лише російською, а й ідиш. До цього ми проїхали з десяток російських автономій і ніде не зустрічалися назви міст мовами корінних народів (це лише на прикладі Естонії, України або Грузії «рускомірщики» так переживають за національні меншини і федералізацію, а вдома для чого корінним народам рідні мови?). А тут некорінний, але ось вам – читайте).
Звісно, що спровокований вивіскою інтерес до міста не можна було задовольнити за 25-хвилинну зупинку і моє знайомство зі столицею Єврейської автономної області (єдиний суб’єкт нинішньої Росії у такому статусі) обмежилося залізничним вокзалом та Привокзальною площею і купівлею чергової порції пиріжків з картоплею (щоб вистачило до наступної станції;)). Але відтоді це місто стало для мене ЧИМОСЬ.
Вже потім для себе з’ясував, що за задумом Сталіна масове переселення сюди євреїв у 20-30-х роках мало стати стимулом для освоєння даного району Приамур’я. Він навіть пішов на створення автономії, але щось видно євреєм тут не сподобалось) і вони так само масово почали повертатися в попередні райони або виїжджати з СРСР. То ж нині ця національна автономія має чи не найменшу частку титульної нації серед усіх автономій Росії: євреї нині становлять лише 1%, в той час як одні з перших колоністів цих місць – українці – 2,8%. До 1931 року Біробіджан носив назву станція Тихенька). Своєрідним українсько-єврейським симбіозом є окремі представники зі списку видатних постатей Біробіджана: Коваль Жорж Абрамович або Карасік Хая Абрамівна… Нині мером міста є п.Пархоменко (навряд чи він росіянин за походженням, хоча в нинішній Росії навіть носії прізвищ Шевченко або Ковальчук є «чистокровними» росіянами).
Нинішня назва міста походить від назв річок Біри та Біджана (однією з місцевих мов «біджан» це ще й стоянка). Всезнаючий Google на запит «що цікавого в Біробіджані» вже з 3-4 посилання видає цікавинки Іннсбрука, Флоренції або цікаві факти про … пенсію)? Але навряд чи Ви зможете оглянути в Біробіджані Маленький золотий дах, Санта Марія дель Фйоре або сади Боболі… Івсе ж, як виявилося, у місті є багато цікавих скульптур, парків, декілька храмів, філармонія, набережна (всі фото, на жаль, запозичені), а в його околицях – осередки дикої природи Далекого Сходу. У багатьох відзивах можна знайти захоплення місцевим кліматом та, хоч і мало вловимим, але все ж присутнім єврейським колоритом. Місцеві жартують, що весь цей колорит зводиться до частого вживання ними словосполучення «такі да»).
Біробіджан говорить, що навіть за черговим звичним рогом будинку або вигином дороги можна зустріти щось незвичне. Вперед!