Біробіджан
«Мамо, де це?» або російський Ізраїль без євреїв. Такі да!
«І шо вам разказать пра Бірабіджан?». Тривалий час це місто залишалося «білою плямою» і для мене. До того моменту, аж поки після 3 курсу навчання в університеті ми на чолі з О.Бейдиком не вирушили в оглядову практику просторами «однієї шостої» суші (залізна завіса в 90-х хоч і похитнулася, але виїхати за її межі було практично неможливо, то ж і каталися ми замість парижів, віднів та римів – якутіями, самаркандами і тамбовами;)). В конкретному випадку ми прямували до Владивостока. Скільки кілометрів ми проїхали до Біробіджану – не знаю;, але це була десь 7-ма доба нашої дороги (не враховуючи кількаденної зупинки на Байкалі). Можливо і надалі Біробіджан залишився б для мене «білою плямою» як і десятки станцій та полустанків на шляху потягу №1 Москва-Владивосток, як би не одне але. Цим але стала назва міста на вокзалі не лише російською, а й ідиш. До цього ми проїхали з десяток російських автономій і ніде не зустрічалися назви міст мовами корінних народів (це лише на прикладі Естонії, України або Грузії «рускомірщики» так переживають за національні меншини і федералізацію, а вдома для чого корінним народам рідні мови?). А тут некорінний, але ось вам – читайте).
Звісно, що спровокований вивіскою інтерес до міста не можна було задовольнити за 25-хвилинну зупинку і моє знайомство зі столицею Єврейської автономної області (єдиний суб’єкт нинішньої Росії у такому статусі) обмежилося залізничним вокзалом та Привокзальною площею і купівлею чергової порції пиріжків з картоплею (щоб вистачило до наступної станції;)). Але відтоді це місто стало для мене ЧИМОСЬ.
Вже потім для себе з’ясував, що за задумом Сталіна масове переселення сюди євреїв у 20-30-х роках мало стати стимулом для освоєння даного району Приамур’я. Він навіть пішов на створення автономії, але щось видно євреєм тут не сподобалось) і вони так само масово почали повертатися в попередні райони або виїжджати з СРСР. То ж нині ця національна автономія має чи не найменшу частку титульної нації серед усіх автономій Росії: євреї нині становлять лише 1%, в той час як одні з перших колоністів цих місць – українці – 2,8%. До 1931 року Біробіджан носив назву станція Тихенька). Своєрідним українсько-єврейським симбіозом є окремі представники зі списку видатних постатей Біробіджана: Коваль Жорж Абрамович або Карасік Хая Абрамівна… Нині мером міста є п.Пархоменко (навряд чи він росіянин за походженням, хоча в нинішній Росії навіть носії прізвищ Шевченко або Ковальчук є «чистокровними» росіянами).
Нинішня назва міста походить від назв річок Біри та Біджана (однією з місцевих мов «біджан» це ще й стоянка). Всезнаючий Google на запит «що цікавого в Біробіджані» вже з 3-4 посилання видає цікавинки Іннсбрука, Флоренції або цікаві факти про … пенсію)? Але навряд чи Ви зможете оглянути в Біробіджані Маленький золотий дах, Санта Марія дель Фйоре або сади Боболі… Івсе ж, як виявилося, у місті є багато цікавих скульптур, парків, декілька храмів, філармонія, набережна (всі фото, на жаль, запозичені), а в його околицях – осередки дикої природи Далекого Сходу. У багатьох відзивах можна знайти захоплення місцевим кліматом та, хоч і мало вловимим, але все ж присутнім єврейським колоритом. Місцеві жартують, що весь цей колорит зводиться до частого вживання ними словосполучення «такі да»).
Біробіджан говорить, що навіть за черговим звичним рогом будинку або вигином дороги можна зустріти щось незвичне. Вперед!
about city Berlin
Берлін
Бажане болото.
Хоча ведмідь нині й став символом міста, однак його назва, як би це було не романтично, не має жодного відношення до цієї тварини. Назва поселення, яке було відомим вже у ХІІ ст. походить від полабського слова «berl/birl” – «болото» (інша версія – барліг, лігвище). Яким же бажаним і цікавим для багатьох стало це болото нині)
У 20-30-х роках ХХ ст. Берлін вже переживав пік своєї популярності і був надзвичайно привабливим містом для молоді, інтелектуалів та неформалів усього світу тому, що давав повну свободу творчості, самовираження і сексуальності. Друга половина ХХ ст. перетворила Берлін у місто-цитадель: більш вільний Західний Берлін опинився в «ув’язненні» у радянського сателіта. Місто, як і вся країна та окремі родини, виявилися заручниками світового протистояння на довгі 40 років. І все ж, берлінці ціною тисяч життів вистояли. Стіна впала. І хоч у місті та у свідомості берлінців ще залишилося багато шрамів (оссі та вессі; ліберали і консерватори; пуритани і розпусники; бідні та багаті…), але то вже зовсім інші шрами – не трагічні. І динамічний, розкутий, смачний, прозорий Берлін знову поступово оволодіває серцями мільйонів, у т.ч. і моїм.
У спадок від розколу Берлін отримав два центри, таким чином їдучи до одного міста, Ви ніби отримуєте бонусом ще одне. І якщо важко відчити різницю між двома Берлінами, прогулюючись центральними магістралями Східного (Унтер ден Лінден) і Західного (Курфюрстердам; місцеві називають його просто Ку’дам), але в багатьох кварталах ця різниця є дуже відчутною.
Перерахувати пам’ятки і цікавинки міста просто неможливо, тому зазначу власну топ-10 берлінських родзинок:
— Площа Республіки та Берлінський Рейхстаг, і не лише тому, що прапор Перемоги над ним встановив українець Береза (це так мимоходом, що не лише «дєди» путінських байкерів «воєвалі». Я чомусь думаю, що якраз «дєди» тих, хто нині найбільше кричить, ніякого відношення до війни й не мали. А ще чомусь в російській історії мовчать про безчинства «освободітєлєй» у всій Центральній Європі, а особливо у Німеччині. Лише у Берліні радянські воїни вчинили тисячі зґвалтувань), а в першу чергу як символ відкритої політики. Рейхстаг доступний усім: варто лише за 3-5 днів зареєструватися або надіслати запис за адресою info@berlin-exkursion.de. У листі варто вказати бажану дату відвідування, ім'я та прізвище відвідувача, кількість людей, телефон та електрону адресу. Можна також зателефонувати і дізнатися всю інформацію детальніше +49 (030) 565 838 43, +49 (030) 565 838 44. З прозорого купола відкривається чудова панорама міста. Ще більш прозорим є офіс Федерального канцлера;
— Музейний острів. Особливо варто відзначити Новий музей з єгипетською колекцією: її складовою є голова Не фертиті. Практично один архітектурний ансамбль з Музейним островом формує Берлінський собор. За межами острова цікавими є Музей еротики Беате Узе (вважається найбільшим у світі) та Музей фотографії з Фондом Хельмута Ньютона;
— зоопарк – Берлінським зоопарком можна гуляти цілий день. Особливо цікавими його складовими є зона сафарі та акваріум. У Берліні навіть два зоопарки: той що у Західному Берліні – найстаріший і має найбільшу колекцію, а в Східному – найбільший за площею у Європі;
— рештки Берлінського муру та музей у його підземеллі. Це символ злочинів Гітлера-Сталіна проти людства;
— палац Шарлоттенбурґ – яскравий зразок німецького бароко. Серед десятків кімнат варто відзначити Порцелянову залу та Велику оранжерею. В районі Шарлоттенбурґ прихильники нуво-арт або юґендстилю знайдуть багато цікавого для себе; Не менш цікавим є палацово-парковий ансамбль Бельв’ю;
— вулиця Унтер ден Лінден як музей різних часів та стилів: Німецька державна опера, університет ім… Гумбольдта, собор Св.Хедвіґи, музей Ґуґенхайма з колекцією сучасного мистецтва, музей Мадам Тюссо та ін..;
— Ку’дам – це зосередження шику та елітності
— берлінський фаст-фуд: не варто боятися вуличної, переважно турецької, їжі. Працівники престижних банків і офісів залюбки смакують фаст-фудом, на який їх вже давно присадили турки. Смажені – натуральні!!! – ковбаски з порцією картоплі-фрі також можна знайти практично на кожному кроці. Найсмачніший фалафель пропонує заклад Mo’s на Урбанштрассе;
— міст Адміралбрюкке та район Кройцберґ відкриває інший Берлін. Берлін різних субкультур та андеґраунду;
— колона Перемоги на площі Велика Зірка в парку Тірґартен. Здолавши лише 285 сходинок;), в нагороду отримаєте чудову панораму міста;
— набережні Шрее. Не дивуйтеся, коли зустрінете тут нудистів та натуристів. В країні, де навіть федеральний канцлер є прихильником такого відпочинку, це сприймається не по-совковому. Оголені люди є звичними не лише для пляжів країни, а й для міських парків. У Берліні зелені зони займають майже третину площі.
Це вдень, ну а вночі дорога на Фрідріхшайнштрасе та Варшауер-плац! Розваги на всі смаки!
Не бійтеся заблукати, а просто насолоджуйтеся всім, що довкола. Берлінці дуже люб’язні. Часто настільки, що хочеться сказати: перестаньте ви вже відчувати провину за гріхи ваших предків, і навчіться оцінювати реалії сьогодення, особливо по відношенню до Росії. Країни, яка вас зґвалтувала у прямому і переносному значенні, вивезла ваші заводи, знищила вашу інтелігенцію і надалі продовжує показувати свою зверхність. Чиїсь «дєди воєвалі» і отримали «мєдалі», а чиїсь достойне життя. Відчуйте різницю.
І не забудьте посмакувати берлінське біле пиво з … малиновим сиропом. Мені це сподобалося). А ще можна спробувати це пиво з шампанським або лікером)
about city Belek
Белек
Цар, просто Цар))), або обережно: прихована реклама)
Нині важко уявити, що до кінця 80-х років ХХ ст. про існування поселення Белек не знали, за невеличким виключенням мешканців округи, навіть у Туреччині. Розбудова туристичної інфраструктури тут стартувала лише у 1984 році. Сьогодні Белек – це шикарний приморський курорт із світовим ім’ям. Зразковий приклад для наших містечок на узбережжі Чорного та Азовського морів. А то от був єдиний достойний проект перетворення Затоки у щось пристойне, так і то місцева жлобня і бандюки, які кришуються депутатами всіх рівнів, зробили все, щоб лишень ср…ч залишався й надалі…
Отже, малесеньке поселення за 30 років перетворилося у всесвітньовідомий курорт завдяки природним чинникам (тепле море, піщані пляжі, субтропічний клімат, соснові ліси) та іноземним інвестиціям. Першочергово ставка була зроблена на заможних клієнтів. Саме тому невід’ємною складовою курорту є наявність гольф-клубів та комплексів: Монтгомері, Корнелія, Ґлорія, Анталія, Тітанік, Нобіліс тощо. Цікаво, що в описах більшості готелів Белеку на першому місці йде інформація про наявність або відстань до того чи іншого гольф-клубу, а вже потім – про відстань до моря. Дизайнерські готелі, високоякісні ресторани, кінні школи та багато інших «дрібниць» доповнюють клас курорту. Жодних історичних пам’яток у місті немає.
Ми обрали для відпочинку не надто дорогий, але досить пристойний готель Атлантіс. Завдяки друзям (редиски вони;) ) був змушений взяти участь у вечірній анімаційній програмі «Містер Атлантіс». На власне здивування, мені вдалося гідно)))))) пройти всі випробування і отримати корону). Щоб там не було: приємно відчувати себе царем;)))
Будь-який курорт Туреччини пропонує широкий вибір екскурсій по всій країні та, навіть, за її межі. Для поціновувачів природи, які відпочиватимуть в Белеку або інших курортах на узбережжі затоки Анталья, рекомендував би відвідати національний парк «Каньйон Кепрюлю». І не далеко їхати, і гарантовані суперові враження. Національний парк знаходиться в масиві Західний Тавр і пишається своїми кипарисовими, евкаліптовими, кедровими та дубовими гаями на мальовничих схилах гір. Родзинкою парку, звісно ж, є скелястий однойменний каньйон. Його глибина переважно доходить біля 100 м, хоча існують ділянки, де глибина сягає майже 400 м. Довжина каньйону – 14 км. Рафтинґ, джампінґ, риболовля і просто купання не залишать байдужими ні діток, ні людей похилого віку. У національному парку є цікавинки і для прихильників історичних артефактів. Тут проходить дорога, прокладена ще в античні часи, а через каньйон перекинутий міст Олук, збудований ще римлянами у ІІ ст. н.е. Функціонує міст і досі!!!
Хочеться вірити, що колись і Затока, як і багато інших наших містечок, стануть курортами світового рівня, не лише по цінах;))
Белек показує як звичайне поселення може стати суперовим курортом, а звичайна людина – царем;))))
about city Belgrade
Беоґрад (Білоград)
На межі культур.
І у минулому, і нині ми, українці, знаходимо багато паралелей між Росією і Сербією. Особливо, що стосується їх ролі, відповідно, в СРСР та СФРЮ і в подіях, що розгорілися після закономірного краху цих держав-монстрів. Не так давно відкрив для себе ще одну паралель: у ХІ-ХІІІ ст. середньовічна сербська держава називалася … Рашка. Така собі велика Раша у нас під боком, і маленька Рашка;) на Балканах.
Але існує одна ДУЖЕ велика відміна між росіянами і сербами: це ставлення до українців. Назагал серби досить дружньо ставляться до українців. Принаймні, я особисто дуже комфортно відчував себе в Беоґраді, який наші люди і картографи і далі на російський кшталт продовжують називати Белґрадом, хоча є історичний варіант назви міста українською – Білоград. Ми просто дуже мало обізнані один про одного і часто наші сприйняття проходять крізь призму російської пропаганди. На жаль, ні серби, ні українці ніяк не перестануть наступати на одні і ті ж граблі.
Сербія загалом, і Беоґрад зокрема – дуже комфортні для українців. Комфортні ще й тому, що ми можемо порозумітися без перекладачів. Просто спілкуючись рідними мовами.
Беоґрад чудове місце для проведення вікенду. Місто вражає своєю багатогранністю, яка є спадком давньої історії і практично постійного знаходження на межі культур і цивілізацій. Перші відомості про місто зустрічаються в ІІІ ст. до н.е., коли кельти заснували на берегах Сави і Дунаю Синґидунум. Існують і більш давні відомості про перебування людини на території міста: так археологи свого часу знайшли тут рештки неандертальця. За історію свого існування місто 40 разів завойовувалося різними арміями і 38 разів було спалене вщент!
В сучасному Беоґраді найбільш відчутні слов’янські (сербські) та турецькі впливи. Однією з найдавніших пам’яток міста є фортеця Калемеґдан, яка займає стратегічне положення при злитті Сави і Дунаю. Це справжній музей історії міста просто неба. Саме тут височіє і символ столиці – монумент «Побєднік». Масивні мури і ворота фортеці доповнюються й іншими атракціями: Сахат-вежа, вежа Небойша, церкви Ружиця і Св.Петки; військовий музей з хорошою колекцією зброї; зоопарк тощо.
В історичній частині знаходиться пішохідна зона вулиці Князя Міхаїла і Площа Республіки. Тут можна оглянути будівлі Національного театру, Національного музею, Сербської академії наук, резиденцію княгині Любіци, Галерею фресок та багато інших цікавинок.
На особливу увагу заслуговують собор Св.Сави (один з найбільших православних соборів світу; до 10 тисяч вірян можуть перебувати одночасно на службі. При нагоді відзначу, що сербам властива якась гіперболізована релігійність); церква Св.Марка; Королівський палац в Топчидерському парку; набережні Земуна, Ушча і Савський причал. Беоґрадці особливо полюбляють посидіти в ресторанчиках на воді або здійснити велопрогулянки по набережних та численних парках міста. Однією з улюблених зон літнього відпочинку є околиці озера Ада Циганлія. А щоб побачити столицю біля своїх ніг, варто забратися на оглядовий майданчик вежі Авала (своєрідна Ейфелева вежа Беоґрада;)).
Центральна частина міста досить компактна, то ж більшість згаданих пам’яток можна оглянути за 2-3 години пішої прогулянки.
Ну а вечір, та й інші частини дня;), варто провести в районі Скадарлія. Беоґрадці говорять: «Хто не був у Скадарлії, той не бачив Беоґрад». Цей богемний квартал, символами якого є капелюх (шешир), тростина та гвоздики, просто створений для відпочинку та пошуків натхнення. На затишних вуличках знаходяться найвідоміші ресторани сербської кухні: «Три шешира», «Шешир мой», «Скадарлійський боем» та багато інших. Сербська кухня, як і сербська культура, є симбіозом різних впливів. Серби особливо полюбляють страви з м’яса (вєшаліца (відбивна зі спеціями), чевапчічі (ковбаски з рубленого м’яса), джувеч (тушковане м’ясо з рисом та овочами), кастрадіна (в’ялена баранина), гайдук (свинина на грилі), пршут (в’ялене м’ясо), плескавіца (рублена котлета, засмажена на вугіллі)), овочів (мусака (запечені шарами баклажани та томати з фаршем або м’ясом), самро (голубці), пун’єна тіквіца (фарширований гарбуз), численні салати); сири та солодощі (пріґаніца (пончик), альва (варені в меду горіхи), штруклі (чорнослив і горіхи, запечені в сирі))… Смачного))).
Беоґрад вчить НЕ ДОВІРЯТИ московській пропаганді і формувати уявлення про будь-яку точку планети завдяки особистим відчуттям або на основі вражень друзів.
about city Brovary
«Географія…» Бровари
Злодійкуваті пивовари))) або лідер будівельного буму
Практично усім відома версія походження назви міста, яка пов’язана з головним заняттям місцевих мешканців – пивоварінням (до 1969 р. вживалася більш правильна професійна назва містечка – Броварі). Однак мало кому відома інша «корінна» професія броварчан – крадіжка і розбій. За однією з версій, на цьому місці на межі лісу і степу поселилися сміливі сіверські розбійники – браві вори. До речі, не так далеко знаходяться ще й Воровичі та Заворичі. Ну чим не Австралія;)
Перша згадка про місто датується 1630 роком, а засновані Бровари, ймовірно, у ХІІ ст… Значну частину свого існування село було володінням церковників: Києво-Печерської лаври, Микільського монастиря. У XVІІ ст. воно належало князю Яремі Вишнівецькому, який зміцнив укріплення та розбудував палац. Проте козаки виганяють його з міста. У 1658 та 1668 роках московські війська вщент знищують поселення і закатовують мешканців, що не захотіли коритися Московії. Радянська влада у 30-х роках руйнує всі старовинні храми. Доходить до того, що на місті кладовища влаштовують… танцмайданчик.
Нині Бровари – найбільш населений супутник Києва і 2-е в Україні місто за співвідношенням мешканців та новобудов. Також Бровари – це мабуть єдине велике місто України, в якому немає річок, але багато озер, ставків та зелених зон (одним з улюблених місць відпочинку містян є парк Перемоги; він є одним з центрів святкування Дня міста). А ще місто можна вважати центром розважального туризму: ТЦ «Термінал» з льодовою ареною, картингом, аквапарком; стрілецький клуб «Сапсан-спорт», який є базою Олімпійської та Параолімпійської збірних (у місті дуже багато спортивних шкіл і закладів, серед вихованців яких Ж.Пінтусевич-Блок, О.Багач, В.Кличко…), дитячий хобі-клуб «Davidlllino» та багато інших.
В наш час були зведені практично усі храми міста: Св.Тарасія, Апостола Іоанна Богослова, Свято-Троїцький, Покрови Пресвятої Богородиці, Свв.Петра і Павла, Св.Дмитра Солунського, Адвентистів Сьомого Дня та інші.
З Броварами пов’язана історія мого ув’язнення). Якось приїхав у гості до сестри. Її не було вдома, тож вирішив лише переночувати і назад в Київ. Зранку зламав замок і моє довге «ковиряння» у ньому привернуло увагу сусідів. Довго через двері прийшлось доводити, що я не злодій, називаючи «родичів до третього коліна, паролі і явки»). Це спасло від виклику міліції, але не допомогло вибратися з квартири. Телефонів тоді ще не було, тому й сидів три доби в квартирі і що найжахливіше – це те, що пропустив аж два дня навчання! Друзі по гуртожитку вже вирішили, якщо ще один день мене не буде – пора замовляти білі тапочки;))
А ще в Броварах мешкає багато моїх родичів, друзів та колег, тому завжди є до кого приїхати (зламати замок) і буде кому покритикувати за написане вище;) та додати класні фото рідного міста!
Бровари дають можливість відпочити!
about city Bilhorod-Dnistrovskyi
Білгород-Дністровський
Найбільша фортеця в найстарішому місті України або чому б не заробити на бізнесменах.
Хто тільки не володів і як тільки не називав Білгород-Дністровський за понад 2500 років існування міста. У цій когорті років було місце радощам і болям, звитягам і поразкам, святам і трагедіям, правді і брехні… Однією з маленьких) «неправд» є історія про заснування Тіри еллінами з Мілету. Елліни заснували місто змій – Офіусу на острові, який свого часу зник у результаті підйому води. А Тіра виникла на березі Дністра трішки згодом завдяки скіфам. Ці міста доволі швидко злилися в одне, як і місцеві скіфи та елліни, утворивши скіфоеллінів…
А далі містом у різні часи володіли або складали у ньому більшість фінікійці, сармати, даки, римляни, готи, гуни, болгари, тиверці, уличі, угри, печеніги, половці, татари, ґенуезці, литовці, молдавани, ногайці, турки, румуни, росіяни, гагаузи, німці, українці. Ці зміни часто були трагічними: кримські татари виселили з міста буджацьких татар; румуни виселили українців, евреїв, циган; радянська влада зачистила місто від німців, молдаван і румунів і в стінах фортеці знищила сотні тих, хто не поділяв її поглядів…
Разом із завойовниками калейдоскопом змінювалися назви міста: Офіуса, Тіра, Відава, Алба-Юлія(пригадуєте нинішню румунську Алба-Юлію), Туріс, Білгород, Левкополь, Ак-Ліба, різні;) Кастро в період ґенуезців, Асперон, Четатя-Албе, Феґер-Вар, Ак-Керман, Акджа… Мабуть, жодне українське місто не має стільки історичних назв. Проте у їх різноманітті багатьма мовами домінує спільний прикметник – білий. Саме він визначив і сучасну назву міста після його включення до складу України.
Жоден епізод існування фортеці або міста не має бути викинутий на догоду комусь і Україна у цьому контексті має величезний бонус. Варто нарешті відмовитися від часто брехливого російськоцентричного погляду на історію фортеці, міста і Причорномор’я загалом. Немає чорного і білого, є все різноманіття барв, які зібрані в одній точці з іменем білгород-дністровська фортеця. Головне – це не дати зникнути назавжди цій унікальній пам’ятці.
Важко зазначити дату, коли був закладений фундамент фортеці. Достеменно відомо лише дата останньої її розбудови – 1482 рік. Загальна довжина мурів з 26-ма вежами сягнула 2,5 км, висота стін та веж – до 15 м, а їх товщина – до 5 м. Фортецю оточував рів завширшки 14 і завглибшки 21 (нині – до 14) м. Кінець фортеці прийшов разом з Російською імперією: місцевим було дозволено розбирати фортецю на будівельні матеріали. Лише майстерність древніх зодчих вберегла мури від діянь невдячних нащадків. Однак руйнація, запущена у ХІХ ст., триває і до нині… Грошей зовні на підтримку катма, як і розуму у місцевих чинуш, адже при вдалому управлінні фортеця сама б заробила і на себе, і на місто. А поки що на ній заробляють лише окремі «ділки» (не останнє місце серед них займають «винні льохи» для «лохів»). Чому так, тому, що часто вони продають вино, у якому нічого від вина й немає, окрім що градусів.) та продавці пива-сувенірів; час-від-часу тут проводяться лицарські бої та етнофестивалі. А ще в останні роки з’явився дивний проект реконструкції фортеці «а-ля-Рускій-мір»: його суть зводиться до того, що на фундаменті зруйнованої мечеті має з’явитися черговий рупор Ґундєєва у вигляді храму РПЦ. Поки що місцевій громаді вдається блокувати цей проект. Що буде далі — ?
Цікава і унікальна пам’ятка України поки що не може похизуватися натовпами туристів. Хотілось би, щоб це було дійсно поки що… Але і в певній провінційності також варто знаходити плюси. Поки ще можна вловити моменти і побути з фортецею на самоті. І саме в такі моменти пригадати рядки славетного поляка Адама Міцкевича:
Вже морок падає. Ні шляху, ні кургана…
Шукаю провідних зірок у вишині.
Он хмарка блиснула, он золоті вогні:
То світиться Дністро, то лампа Аккермана.
Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі,
Що й сокіл би не взрів,— лиш чути, де курличе.
Чутно й метелика, що тріпається в млі,
I вужа, що повзе зіллями таємниче…
Я так напружив слух, що вчув би в цій землі
I голос із Литви. Вперед! Ніхто не кличе.
Обов’язково здійсніть прогулянку на човні по лиману: саме з води відкриваються найбільш величні види фортеці.
Цікавинками Білгород-Дністровського можна також назвати руїни древньої Тіри, Грецьку та Вірменську церкви, Скіфську могилу, синагогу, будинок Земської управи (її головою свого часу був вбивця Распутіна – В.Пуришкевич). Для прихильників спорту місто нерозривно пов’язане з іменем Василя Ломаченка.
А ще Білгород-Дністровський мав би бути об’єктом паломництва №1 (підземна церква імені святого з цілющим джерелом і купелями) для всіх бізнесменів, адже саме тут жив і помер Іоанн Сучавський – покровитель торгівлі.
Білгород-Дністровський вчить сприймати світ багатокольорово).
about city Bila Tserkva
Біла Церква
Місто, де мав би бути музей Гетьманства України
Біла Церква з моменту свого заснування і до буремних подій початку ХХ ст. часто відігравала важливу роль в історії України. Місто, засноване Ярославом Мудрим у 1032 р. і назване його християнським іменем – Юр’їв, тривалий час було південним форпостом першої української держави. Замок у Білій Церкві проіснував до кінця XVIII ст… Важливу роль Біла Церква відігравала у період національно-визвольних війн та в козацьку добу. У той час з містом було пов’язане одне з перших антипольських повстань (1591 р.; цікаво, що лідером антипольського повстання був поляк!!! К.Косинський, який виступив проти українця І(Я).Острозького); моменти життя, звитяги і поразки більшості гетьманів України (саме тому у Білій Церкві було б логічним облаштувати музей Гетьманства України: важко назвати інше містечко нашої держави, з яким були б пов’язані долі стількох гетьманів; особливий слід залишили С.Наливайко, Б.Хмельницький, П.Дорошенко, І.Мазепа); Паліївщина; Коліївщина. І.Мазепа, як відомо, був одним з найбільших спонсорів церкви (тим, хто відвідує нині численні храми україноненависницької МП, зведені на його кошти, принаймні варто пам’ятати про це), однак в Білій Церкві так і не втілив у життя проект будівництва величного храму: в пам’ять про великого гетьмана залишилася лише невеличка Микільська церква.
«Нічтожним» містом назвав Білу Церкву М.Булґаков, який жодного разу у місті й не був. Його нелюбов до Білої Церкви пов’язана не лише з абсолютно українофобською позицією, а й з перебуванням тут С.Петлюри та В.Винниченка, які у 1918 р. саме тут проголосили відновлення незалежної УНР і створення Директорії. Шанувальники творчості цього спочатку прихильника білогвардійців, а потім рупора лєнінцев (такий собі екс-міністр Табачник початку ХХ ст.) закидають мене камінням, але Булґаков для мене – це яскравий зразок апологета «Руськово міра». Перш ніж кинути камінь, дайте відповідь на запитання: «Як Ви ставитеся до людей, що захищають нині «ідеали» ЛДНР?». Для мене вони вороги України і ніколи не стануть інакшими; так само і М.Булґаков. Але повернемося до Білої Церкви. Як то кажуть, де зараз той Булґаков, а Біла Церква – ось вона, поряд з Києвом (лише 84 км) – живе і розвивається. Можливо саме це місто стане центром Київської області у результаті адміністративно-територіальної реформи. Чому б і ні?
Зрозуміло, що головним символом міста і його родзинкою є дендропарк «Олександія» — найбільший за площею (297 га) архітектурно оформлений парк в Україні, сумарна довжина доріжок якого близько 20 км. Місто завдячує появою парку, як і перетворенням у важливий торговельний центр, сімейству Браницьких, у приватній власності яких тривалий час і перебувала БЦ. Олександра Браницька стараннями цілої когорти садівничих та архітекторів перетворює частину урочища Гайок на лівому березі Росі у вишукану заміську резиденцію, якою захоплювалися видатні постаті ХVIII-XIX ст… Час, звісно, наклав свій відбиток, проте зберіг дендропарк для нас. Прогулюючись стежками парку не можна не помітити Китайського містка, водоспаду «Руїни», колонади «Луна», Колони смутку, Ротонди, дубової алеї або саду «Мур», Турецького будиночка, джерела «Лев» (обов’язково посмакуйте мінеральну радонову воду з нього;)), Палієву гору, сосни Веймутова, скульптури О.Браницької…
У самому місті також багато цікавого: Замкова гора, костел Івана Хрестителя (нині — органний зал), Микільська церква, церква Марії Магдалени, Зимовий палац Браницьких, Торгові ряди (БРУМ – чудовий зразок стилю ампір; на кінець ХІХ ст. понад 53% мешканців становили євреї), будівля гімназії (університет), міський парк культури і відпочинку ім… Т.Шевченка з численними скульптурами, академічний музично-драматичний театр ім… Саксаганського, Краєзнавчий музей…
Хто ж полюбляє милуватися містом разом з птахами, тому на дах «Свічки» або в місцевий «Голлівуд») на Таращанському масиві.
Біла Церква вчить плювати на думку ворогів!
about city Berestechko
Берестечко, Пляшева.
Поразка – це наука.
Ніяка перемога так не вчить.
Л.Костенко «Берестечко».
Англійський журналіст-міжнародник Л.Лоутон у 1935 р. зазначав: «Українська нація – це реальність, яка має щонайменше тисячу років автентичної історії. Жоден народ не боровся так важко як українці, щоб створити свою незалежність; українська земля наскрізь просякнута кров’ю». Берестечко ж – це одне з тих місць (як і схрони Карпат, Крути або Донецький аеропорт), де земля стала додатком до крові українських героїв.
Не зважаючи на жодні перепони, Берестечко, точніше національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», який знаходиться поблизу с.Пляшева, повинен відвідати кожен свідомий українець.
І Берестечко (перша письмова згадка датується 1097 р.; назву пов’язують або з місцевим людом, який переселився сюди з Берестя (Бреста), або з лісами, в яких домінував берест), і Пляшева (засноване 1545 р.) нині є невеличкими поселеннями обабіч кордону Волинської та Рівненської областей. В історію вони увійшли як місце найбільшої битви часів національно-визвольної війни ХVII ст.
У червні минає рівно 365 років цієї трагічної сторінки української історії. Поблизу села Пляшева на смерть зійшлися загони українських козаків і селян під проводом Б.Хмельницького (за різними оцінками від 70 до 110 тис.) та кримських татар під керівництвом Іслам Ґерея ІІІ (25-30 тис.) з одного боку і польське військо Яна Казимира ІІ (від 77-90 тис. (за польськими оцінками) до 200 тис. за іншими джерелами; у т.ч. до 20 тис. німців; під проводом Вишневецького на польському боці теж воювали козаки). За оцінками істориків, битва відбувалася практично на рівних, і от коли козаки почали перемагати, кримські татари відступили (то був підкуп з боку поляків, переляк чи настання байраму, історики сперечаються досі), взявши в полон Б.Хмельницького. Це вирішило хід битви на користь поляків. Козацькі полковники прийняли рішення відступати, однак окремі козаки і селяни билися за волю до останнього.
Останній борець – сотник Нечитайло – наодинці захищався декілька годин в урочищі, що нині має назву «Козакова яма». Спочатку він відстрілювався з мушкета протягом трьох годин а потім, маючи 14 ран!!!, захищався косою. Сам польський король пропонував йому здатися. Особисто для мене, між цими подіями та захистом Донецького аеропорту є явні паралелі. Українці відступили, але це не було їх поразкою.
В ознаменування перемоги ще в XVII ст. поляки збудували у Берестечку Свято-Троїцький костел. Його ансамбль в стилі рококо дійшов до наших днів у руїнах. На початку ХХ ст. на о.Журавлиха (від поєднання слів «жура» і «лихо») була зведена церква-мавзолей Георгія Переможця, яка нині є центральною спорудою історико-меморіального заповідника. Унікальність храму у тому, що під одним дахом об’єднано три церкви: Георгіївська, Бориса і Гліба (балконна) та Параскеви П’ятниці (підземна). Фронтон церкви прикрашений картиною І.Їжакевича «Голгофа». Поряд знаходиться дерев’яна Михайлівська церква ХVII ст., яка перенесена сюди з с.Острів. За переказами, саме в ній молився гетьман Б.Хмельницький напередодні битви. У церкві знаходиться вхід до підземелля, в якому знаходиться своєрідний осуарій, вщент заповнений кістками учасників битви. Лише за роки незалежності було знайдено понад сотню людських кісток, чимало особистих речей та зброї, що належала учасникам битви (з окремими речами можна познайомитися в місцевому музії). Навряд чи хтось ідентифікує, які з кісток належать українцям, а які полякам. Смерть порівняла усіх!
На жаль, такі місця як Берестечко продовжують залишатися маловідвідуваними громадянами і забутими владою, навіть в незалежній Україні. Святині подібного ґатунку в інших державах включаються в усі можливі туристичні маршрути. Довкола них формуються потужні туристичні комплекси. А українська влада так і не змогла збудувати просто нормальну дорогу до комплексу. Маю підозру, що і в часи колонізації, і нині це робиться цілеспрямовано.
Влада, та й часто ми, все плачемо!!???? про відсутність власних героїв (це в контексті такої потрібної вже давно декомунізації), забуваючи про мільйони минулих та, на жаль, вже сучасних захисників і борців за незалежність, доля кожного з яких гідна фільмів, романів, назв вулиць, шкіл… Будь-якій владі, яка за своєю суттю не є державницько-національною, не вигідно, щоб ми шанували своїх героїв. А суспільство саме по собі є дуже інертним. Я, на жаль, дуже боюся, що через декілька років загал забуде про сучасних героїв, як ми вже почали забувати про Героїв Небесної Сотні. Чиновники, які прийшли до влади завдяки їхній крові, вже воліють не згадувати Героїв. Та й взагалі, що можна вимагати від тимошенків, бойків, пашинських, луценків, поплавських, бондаренків, колєсніченків, порошенків… В контексті останнього: не говорячи про брехню довкола продажу «Рошену», виникає запитання, чи може відстоювати інтереси України, людина, яка має сан в російській православній церкві і на території київської фабрики якої досі, всупереч всіх підписаних ним же законів, стоїть доглянутим пам’ятник Карлу Марксу (вчора сам бачив квіти біля постаменту!!!).
І допоки ми будемо обирати тих, хто навіть найменшим чином себе скомпрометував, знову і знову, Берестечко залишатиметься забутою Богом дірою. У цьому контексті, не перестаю захоплюватися, співробітниками заповідника і їх відданістю справі.
Берестечко дає багато уроків, більшість з яких залишається незасвоєними.
А ще, Берестечко доводить, що національним спортом українців є наступання на граблі.
about city Berezhany
Бережани.
Замок на болоті та «ув’язнений» монастир.
Бережани – одне з найпривабливіших містечок Тернопільщини. І хоча у моєму особистому списку воно поступається таким ґрандам краю як Бучач, Збараж або Кременець, однак, як говорять, на смак і колір…)
Якщо сказати, що Бережани мене здивували, то це не сказати нічого. Вони відкрили мені цілий світ своїх принад.
Перша документальна згадка про місто на берегах Золотої Липи припадає на 1375 рік, коли відбулася зміна власника містечка. Проте попередник вже чимось володів). У місцевому краєзнавчому музеї можна знайти підтвердження не лише більш давнього перебування на цьому місці людини, а й побачити рештки північних оленів та мамонтів, знайдені в його околицях. Назва міста походить від давньоукраїнського відповідника, який означає «пологі береги річок із сіножатями».
Найвизначнішими своїми пам’ятками місто завдячує періоду, коли ним володів руський (не російський!!!!) рід Сенявських (рідше вживається Синявські). Саме вони в середині XVI ст. зводять Бережанський замок, який величали «Східним Вавелем». Це був унікальний замок, який поєднував нідерландський тип оборонних споруд (замок чи не єдиний в Україні, який зведений на абсолютно рівному місці; додатковим оборонним чинником замку було … болото) та італійські архітектурні впливи (внутрішній двір та убранство були оформлені в стилі палаццо). У межах замку було зведено еклектичний костел Св.Трійці, який виконував функції усипальниці роду Сенявських. За весь час існування замок був взятий лише двічі: загонами Максима Кривоноса та військами Карла ХІІ. Руйнація замку розпочалася за часів Потоцьких (наприкінці ХІХ ст. тут було влаштовано пивзавод) і завершилася в часи Другої світової війни.
Неповторний ансамбль формує площа Ринок. В центрі площі знаходиться ратуша ХІХ ст. Саме в ратуші розмістилися Краєзнавчий музей, музеї Богдана Лепкого, книги та репресованої Церкви. В гімназії, що знаходилась на другому поверсі ратуші, свого часу навчалися Богдан Лепкий та Маркіян Шашкевич, а вчителював святий мученик Микола Конрад, який беатифікований Папою Римським. Якась особливо домашня атмосфера властива внутрішньому дворику ратуші. Навпроти ратуші знаходиться Троїцький собор (XVIIІ ст.), святинею якого є частина кістки руки Івана Хрестителя. Неподалік знаходиться комплекс костелу Різдва Діви Марії (XVII ст.) з яскраво вираженими готичними рисами.
В центральній частині міста багато цікавих споруд: вірменський костел, будівлі банку, крайового суду, гімназії та пошти, вілли Чайковського та Дубицького тощо. На околицях Бережан вартими уваги є дерев’яна Миколаївська церква та урочище Монастирок з джерелом цілющої води.
А ще над історичною частиною міста домінує комплекс бернардинського монастиря (XVII ст.). Колись величний барочний ансамбль з приходом радянської влади почав використовуватися не за призначенням. Нині в монастирі знаходиться колонія суворого режиму. З недавнього часу раз на тиждень віряни отримали можливість проводити службу в церкві Пратулинських мучеників (колишній монастирський костел Св.Миколая). До речі, свій термін у колонії відбував В.Янукович. Звісно, що місцеві якщо б і хотіли його бачити знову, то лише у тому ж статусі.
Натомість місцеві мешканці пишаються, що з Їхнім містом пов’язані долі Богдана Лепкого, Андрія Чайковського, Маркіяна Шашкевича, Софії Крушельницької, Якуба Ґаватовича, Володимира Їжака, Барбари Стрейзанд (тут народився її дідусь), Олександра Філя (загинув на Донбасі, захищаючи Україну від новітньої російської навали) та багатьох інших.
А ще в Бережанах постійно відчувається туга за малою батьківщиною: значна кількість мешканців міста є нащадками українців, що після Другої світової війни були депортовані з Лемківщини, Підляшшя та Надсяння.
Бережани вчать БЕРЕГТИ те, що маєш.
about city Berdiansk
Бердянськ.
Поєднати несумісне або діти лейтенанта Шмідта у вишиванках.
Бердянськ нас зустрів величезним супермаркетом ще в ті часи, коли навіть не всі обласні центри мали подібні заклади. І здавалось би, ось воно – ми приїхали в сучасне місто, яке справді є курортною столицею Азовського моря. Офіційний статус курорту державного значення Бердянськ отримав ще у 2005 році. Місто володіє низкою чинників, що ще з початку ХХ ст. означили його курортну спеціалізацію: окрім сприятливих кліматичних умов, теплого моря (до того ж, у воді Азовського моря присутні 92 корисні елементи таблиці Менделєєва – найвищий показник серед морів світу) і піщаних пляжів (лише унікальна Бердянська коса – це практично 23 км майже суцільного пляжу лише в один бік) варто згадати цінні родовища лікувальних грязей солоних озер (у деяких з них солоність наближається до показника Мертвого моря!). Численні санаторно-курортні заклади спеціалізуються на проблемах опорно-рухового апарату, нервової системи, органів дихання, гінекології.
Але Бердянськ це місто яке поєднує бажання жити краще і заскорузлість світогляду, який тягне донизу. 3 одного боку, за останні роки з’явилася низка хороших готелів та приватних садиб високого ґатунку; облаштовано набережну; зорганізовано декілька фестивалів; побудовано аквапарк та інші розважальні комплекси. Відсутність історико-культурних пам’яток місто вдало компенсує встановленням цікавих скульптур: рибалці, сантехніку, «Бичку-рятувальнику», «Збирачам ракушок», «Дітям лейтенанта Шмідта», «Жабі» тощо. З іншого, щоби бути курортом, потрібно:
— щоб у закладах громадського харчування була приємна атмосфера (склалося таке враження, що місто захопив російський шансон) і уважний персонал;
— щоб такий різновид закладів розміщення як туристичні бази радянського зразка просто зник як вид, а окремі санаторно-курортні заклади нарешті зробили ремонти;
— щоб чистим і охайним було все місто, а не лише набережна та центр;
— щоб головна принада міста – пляжі – теж були чистими і щоб замість туалету не потрібно було використовувати найближчі чагарники або море!
Звісно, дивує, чому місто так не хоче сприймати своєї козацько-української частини історії і так вперто всюди підкреслює колоніальне минуле. Наприклад, акцентуюючи роль у цьому процесі російського намісника краю графа Воронцова, всюди датою заснування міста називають 1827 р. Але ж місто виникло на місці вже існуючого рибальського поселення, яке було засноване ще у 1673 р. запорізькими та азовськими козаками. Усі поселення в усьому світі намагаються віднайти факти, які підтверджують більш давні сторінки їх історії, а у Бердянську відмовляються від 154 років реальної історії!? Так само мешканці Бердянська воліють не говорити про те, що велич і потенціал міста у ХІХ ст. були створені інвесторами-німцями, італійцями, бельґійцями, австрійцями, французами… (от звідки варто залучати кошти й нині, а не відмивати гроші російських бандитів та екс-регіоналів, ще більше прив’язуючи себе до великого північного болота) та не згадувати Голодомор (хоч той же пам’ятник «Бичку-рятувальнику» символізує саме жахливі роки голодоморів, коли єдине спасіння від смерті уособлювала саме ця маленька рибка). Містяни все ще живуть міфами про «Велику вітчизняну війну» і бандерівців, а не реальними подіями Другої світової, і навіть після російської агресії, як свідчать інформаційні джерела, звинувачують у всьому Майдан і київську владу. Звісно, що такий стан речей – це не лише вина мешканців Бердянська, а й держави Україна, яка за роки незалежності так і не захотіла зачистити свій простір від адептів «Русково міра». Проте, не все так погано, якщо на вулицях міста з’являються подібні плакати)))) (див. фото).
Бердянськ дає надію на оздоровлення МОРАЛЬНЕ і фізичне).